Внутрішня політика гетьмана І. Мазепи.
Постать І. Мазепи складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно поєднуються захисник української державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорсткого ставлення до народних мас. Така багатобарвність і контрастність історичного портрету гетьмана не випадкова. З одного боку, вони відбивають складність історичних процесів кінця XVII — початку XVIII ст., з іншого — віддзеркалюють особисті якості І.Мазепи, суперечливість його духовного світу.
Своє гетьманство І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним “Коломацькі статті”, які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі традиційна формальна гарантія «прав і вольностей народу малоросійського» була доповнена рядом пунктів, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію. Зокрема, гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину; у Батурині при гетьманові мав знаходитись московський стрілецький полк; Війську Запорозькому заборонялись зносини з чужоземними державами; козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам. Категорично заборонялось говорити про те, що «Малороссийский край гетьманського регіменту», а у «Коломацьких статтях» стверджувалось, що він є лише частина цих царского Пресветлого Величества Самодержавной державы».
Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення Заволодівши 20 тис. маєтків, І.Мазепа стає одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину коштів віддає на розвиток культури та релігії. Але головною його метою було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель - Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини І. Мазепа мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка, ідеальною моделлю, на його думку, була Річ Посполита .Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто перетворенню козацької старшини на шляхетську верству, так званих бунчукових товаришів». Фактично йшлося про створення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу, а й землі (гетьман роздав старшині понад тисячу дарчих на землі) та залежних селян (у 1701 p. I. Мазепа видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку) Така соціальна політика породжувала соціальну . напругу, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав І Мазепу «вітчимом» України Ситуацію в українських землях ускладнювала перманентна бойова готовність, що диктувалась крупномасштабними політичними проектами російського царя.
Очевидно, саме невміння або ж небажання побачити у глибинах народної свідомості тісного переплетіння національно-дер-жавницьких ідеалів та соціальних інтересів не дали змоги І. Мазепі при здійсненні його планів спертись на широку соціальну і базу Загалом козацтво та селянство не підтримали гетьмана.