Катерина ІІ - допомогла польскій шляхті придушити гайдамаччину.

Гайдамацький рух виник на початку XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, а незабаром охопив Київщину та Брацлав-щину. Це була одна з найяскравіших сторінок у національно-визвольній та антифеодальній боротьбі українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України.

Піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання, що отримало назву «Коліївщина» (1768—1769 pp.). Цей народний виступ був зумовлений взаємодією кількох причин. Саме у даний період панське господарство перебувало в занепаді, що було пов'язано зі зміною торговельної кон'юнктури — перенесенням основного ринку зерна з берегів Балтійського моря на узбережжя Чорного. Нечіткість перспектив розвитку, що запанувала у цей час у господарстві Польщі, безумовно відбилась на взаєминах українських селян і польських панів, посиливши соціальну напругу. Слід зазначити, що у Південній Київщині, яка в подальшому стала базою розгортайня Коліївщини, найменше загвинчування соціальних гайок, збільшення панщинних тягарів завжди сприймалось як насильство і викликало бурхливу реакцію. Це пояснюється тим, що у цьому регіоні, який був заселений пізніше від інших земель Правобережжя, селяни значно довше користувались свободою від панщинних повинностей. До того ж близькість Запорожжя посилювало віру місцевого населення у власні сили.

У 1768 p. польський король С.Понятовський під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков.

Розрахунки Катерини II, яка пішла на такий крок, цілком зрозумілі: вона мала на меті послаблення Польщі, адже негативну реакцію шляхти на рішення короля та розгортання чвар і протистоянь можна було легко спрогнозувати; зміцнення зв'язків з православними Правобережжя, а відтак і посилення російського впливу в цьому регіоні; формування в свідомості українців привабливого іміджу Росії як захисниці православної релігії.

Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилась до зрівняння у правах католиків та православних і перейшла до активних дій. Створивши збройні союзи — конфедерації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м. Бар на Поділлі). Сіючи смерть серед православних, глумлячись над їх святинями, руйнуючи православні монастирі та церкви, конфедерати кривавим смерчем пронеслися Київщиною, Поділлям та Волинню.

Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не тільки національно-визвольні змагання та релігійне протистояння. Важливою складовою частиною цього руху була антифеодальна боротьба, і тому попадання на російський грунт навіть іскри гайдамацького руху могло б потягнути за собою серйозні соціальні наслідки: російські селяни теж могли піднятись проти власних феодалів. Не на руку російському уряду була й участь у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів, які після повернення на батьківщину могли стати носіями небезпечних для правлячих кіл ідей, організаторами антиурядових акцій. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків привела до ускладнення російсько-турецьких відносин, оскільки повстанці, переслідуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили турецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест з боку турецького султана, кримського хана та молдавського господаря. Причому Туреччина загрожувала навіть війною, до якої Росія у той час не була готова. Усі ці фактори зумовили різку зміну тактики російського уряду стосовно гайдамацького руху — після зближення з Польщею Росія починає проти повстанців у другій половині червня 1768 p. каральні акції. Підступно були схоплені М.Залізняк та І.Гонта. Протягом липня-серпня розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 p.