Характеристика політики гетьмана П. Дорошенко.
60—80-ті pp. XVII ст. увійшли в історію України як Руїна. На жаль, спадкоємці Б.Хмельницького не змогли успішно завершити його починань. Точкою відліку доби Руїни стало усунення в 1657 p. Ю.Хмельницького від влади.
Доба Руїни принесла жахливе спустошення українських земель; загострення боротьби за гетьманську булаву; наоостання соціальних конфліктів та протистоянь; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.
Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити ці руйнівні тенденції, об'єднати українські землі в єдину державу та відновити її незалежність. Лідером цих сил став правобережний гетьман П.Дорошенко, що прийшов до влади у серпні 1665 p.
Спочатку він, заручившись нейтралітетом Польщі, зміцнив свої внутрішні позиції і переміг своїх суперників В.Дрозденка і С.Опару у боротьбі за владу. Варто підкреслити, що вже у той час пропольська позиція П.Дорошенка мала свої особливості. Зокрема, декларуючи на словах свою прихильність, правобережний гетьман водночас відмовляв у розміщенні польських залог на його території, вимагав скасування унії, зменшення податків та ін.
Андрусівське перемир'я (20, січня 1667 p.) між Польщею та Росією укладене на 15,5 років, ставило під загрозу стратегічні об'єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялась на три частини: Лівобережжя закріплювалось за Росією, Правобережжя — за Польщею, а Запорожжя мало бути під їх спільним управлінням. В результаті українське територіальне питання набуло міжнародного характеру. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П.Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків. Він починає систематично скликати Військову раду, щоб забезпечити своїм починанням народну підтримку. Потім створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, щоб забезпечити незалежність від козацької старшини. Гетьман провів на кордоні нову митну лінію, почав випускати власну монету, став активно заселяти спустошені окраїни Правобережжя.
Активною була і зовнішньополітична діяльність П.Дорошенка. Спираючись на підтримку татар, він намагайся витіснити поляків з Правобережжя. Одночасно гетьман проводив переговори з Росією, метою яких було повернення у повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у рамках єдиної держави всіх етнічних українських земель по Перемешль, Ярослав. Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчились безрезультатно.
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П.Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І.Брюховецького у 1668 p. оголошує себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, бо був результатом складних політичних комбінацій і майстерного балансування П.Дорошенка як у внутрішній, так і зовнішній політиці.
Оттоманська Порта почала воєнні дії проти Польщі. Правобережна Україна у черговий раз стала театром військових дій, а П.Дорошенко змушений був виступити на турецькому боці проти Речі Посполитої. Від перемоги Туреччини гетьман майже нічого не виграв, адже відповідно до Бучацького мирного договору Порта отримала Подільське воєводство, а за ним визнавалась територія у старих кордонах». Більше того, Туреччина дедалі енергійніше намагається перетворити Україну на безправного васала. Наприкінці 1672 р Порта вимагає від гетьмана руйнації усіх фортець, за винятком Чигирина, сплати данини, роззброєння населення.
Авторитет гетьмана дедалі більше падає, він втрачає підтримку мас, оскільки змушений виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрують Україну У середині 1675 р. ситуація стає критичною, спроби знайти порозуміння з Росією та відмовитись від протурецької орієнтації закінчуються безрезультатно, гетьмана покидають його соратники, родичі і навіть його надійна опора - сердюцькі збройні формування.